Останні статті

“Церковна архітектура середньовіччя”

“Церковна архітектура середньовіччя”


План

1. Загальні тенденції в архітектурі середньовіччя.

2. Церковна архітектура середніх віків.

1. В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва. Якщо середньовічна архітектура базувалася на уніфікованому церковно-схоластичному сві­тогляді й колективному досвіді майстрів, то в ренесансній на перший план виходить індивідуальна творчість архі­тектора і художника. Причому, відчутно активне звернення до естетичних засад та принципів античної архітектури.

У Венеції XV ст., Яка була центром італійського Відро­дження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством ком­позиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді архітектор Мікелоццо, капелла Пацці архітектор Брунеллескі у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані архітектор Бра-монте та ін.

В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму від тапіега — манера — образо­творчої течії, позначеної штучно ускладненою компози­цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть слу­жити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції архітектор Сансовіно, внутрішнє подвір'я палаццо Пітті архітектор Амманаті у Віченці.

Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменова­не розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антвер­пена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але струк­тура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Ант­верпені архітектор Флоріс, палацу в Гейдельберзі архі­тектор Сіксденірс. У такому ж архітектурному ключі спо­руджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.

2. Показовою церковною архітектурою прославилася середньовікова Візантія. Так, Константинополь вбирав у себе все – і абстрактних орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову архітектуру храмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного мистецтва, лінійну виразність сірійської художньої школи та шляхетне відлуння еллінізму – словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у багатонаціональному світі, – а потім поступово переплавляв це все у струнку художню систему.

Щоб храм вмістив якнайбільше мирян, християнське зодчество взяло за зразок античні прямокутні споруди – так звані базиліки, розподілені на кілька повздовжніх частин-нефів. Такий тип храму із середнім просторим і високим нефом, а надалі – на Сході – і поперечним, що надавав храмові форми хреста, одержав назву базилікального. Виник й інших тип храму – з куполом у центрі, зобов’язаний появою, напевне, зодчим Грузії та Вірменії. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня будова і опорядження набували першоступеневого значення. Сорок вікон “Святої Софії”, прорізаних під напівсферичним куполом у товщі стін та ніш, заливали світлом оздоблений мозаїками внутрішній простір храму, а у великі свята тут запалювались канделябри у вигляді дерев, срібні панікадила й лампи. Світле, золотаве тло мозаїк, свого роду “кам’яного живопису”, запалювало серця і своїм сяянням викликало стан екстазу. Мозаїки сприймалися не як площина і не як глибина, а як якийсь інших світ, надчуттєвий, потойбічний, трансцендентний, в якому фігури наче висять у нематеріальному, пронизаному світлом середовищі.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI столітті при Імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами. Свята Софія постала серед низ найпершою. Для неї Рим постачав колони з порфіру, взяті з храму бога сонця, Ефес – колони із зеленого мармуру, усі кінці імперії – мармур рідкісних порід. Відоме й візантійське срібло VI ст. – Багато прикрашені хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені великою майстерністю. Процвітало у Візантії різьблення по слоновій кістці. Зразок цього мистецтва – трон архієпископа Максиміліана в Архієпископському музеї в Равенні. Дужецікавий і диптих із зображенням циркових сцен V ст., Який виділяється яскравістю і тонким виконанням фігур звірів.

Ще однією видатною пам’яткою Візантії того часу нікійські мозаїки з церкви Успіння у Нікеї Мала Азія, в образах яких стільки багатства та емоційної сили, овіяної еллінською красою, що вона могла б налякати догматиків християнства.

Однак у VІІ ст. Візантійська культура пережила тривалу кризу, пов’язану з виникненням іконоборчого руху, представники якого вважали зображення Бога у людській зовнішності профанацією релігії. Імператорська влада, підтримавши цей рух, почала масово знищувати ікони, натомість прикрашаючи церкви рослинними орнаментами. Коли ж врешті-решт перемогли прихильники ікон, вони у свою чергу нищили ці орнаменти, не рахуючись з їх художньою цінністю.

Після деяких вагань художня творчість цілеспрямовано обрала свій шлях. Однак тепер мозаїки, фрески та ікони мусили виражати найглибшу духовність, щоб не виникало сумніву в їх праві передавати сутність божества. Спіритуалізм стає переважаючим, фігури втрачають свою матеріальність, обличчя набувають аскетичного характеру, простір спрощується і схематизується. У мистецтві вводяться суворі канони, воно передає лише духовну сутність світу і людини.

Мозаїки монастирської церкви у Давні біля Афін – можливо вершина зрілого візантійського стилю ХІ-ХІІ ст. – Другий період підйому візантійського мистецтва. У цей час відбувається розквіт станкового живопису – іконопису із застосуванням вже не воскових барвників, а яєчної темпери. На жаль, невідомо, хто є автором однієї з найвідоміших і найпрекрасніших ікон, що називається у нас Володимирською Богоматір’ю. Вже у 1155 р. вона була у Києві, а нині знаходиться в Москві. Прекрасний образ виражає світову скорботу – таку ж величну і довічну, як радість буття.

У культовій архітектурі романського періоду дерево витіснив камінь. Камінь замінив дерево також і в фортечних мурах. Що оточували замок феодала. Тип феодального замку складався саме в цю епоху: він стояв на підвищенні, на зручному для спостереження й оборони місці і був символом влади феодала над навколишніми землями.

Склався стиль романської архітектури. Суворість, простота гладких стін різьблення лише на капітелях колони – в Оверні, надмір зовнішнього декору – в Пуатьє, величні храми у Нормандії і Бургундії. Церкви, збудовані на дорозі до “святих місць”, були величезні за розмірами, розраховані на велику кількість пілігримів та місцевих парафіян.


Создание сайтов ЕкатеринбургШаблоны сайтовПоиск товаров - справочник цен, каталог магазинов, прайс-листыБесплатные шаблоны дизайна религиозных сайтов